Фронтові оповідання (В'ячеслав Курбанов)
Редакційна команда Цензор.НЕТ не завжди поділяє думки своїх авторів. Відповідальність за вміст, розміщений у розділі "Блоги", лежить виключно на їхніх творцях.
Як генерал з підполковником спланували наступ одним, окремо взятим, виснаженим стрілецьким батальйоном, який стояв на фронті 19-й місяць поспіль, і що з того вийшло.
ВЕРСІЯ №3. Перші дві публікації цього допису були видалені ФБ за образи. Прибираю всі епітети, які можуть бути сприйняти за образливі. Якщо і після цього мій пост буде забанений, треба буде остаточно переходити в Х (Твіттер)- https://x.com/AvaUrba
Дозвольте поділитися з вами захоплюючою історією з фронтових подій. Отже, йдеться про окремий батальйон піхоти, створений у самісінькі перші дні війни з добровольців, які самостійно звернулися до військових комісаріатів 24-26 лютого 2022 року.
Батальйон стояв півтора місяця в Києві та на його околицях, очікуючи прориву ворога у місто, потім поїхав на злагодження, потім провів свої перші 5 місяців на фронті, де зазнав помітних втрат, виснажився, відійшов на ротацію в Чернігівську область, де відновлювався 2,5 місяці.
Потім 1 березня 2023 року знову поїхав на фронт, де і перебуває до цього часу, тобто вже 19-й (!) місяць поспіль.
Батальйон оволодів мистецтвом ведення бойових дій. Він створив один із найефективніших підрозділів дронів на землі в Збройних Силах України, а також ще більш дієвий підрозділ повітряних дронів, завдаючи ворогові втрат у співвідношенні 1 до 17. Бійці батальйону, середній вік яких становить 43 роки, заслуговували на відпочинок і відновлення після понад 500 днів служби на передовій. Однак натомість отримали наказ про наступ.
Як так сталося, запитаєте ви?
Розповідають, що так: підполковник поїхав до генерала, розказати тому, який в нього чудовий батальйон, як він ефективно і довго воює, маючи на меті довести останньому, що батальйон заслуговує на ротацію. Генерал першою частиною розповіді був так вражений, що прохання ротації зрозумів по-своєму, по-генеральські, та наказав батальйону взяти посадки ворога, які стояли перед ним, протриматися там кілька днів, поки його не замінять, "ну, а потім поїдете на ротацію", сказав генерал, розуміючи під цим те, що батальйон просто поїде на іншу ділянку фронту, в підпорядкування до іншої бригади.
Ротація не завжди означає, що підрозділ відводять на перепочинок або відновлення. Іноді це просто зміна зони відповідальності. Чому це важливо? Ротації і переміщення військ з одного сектора фронту в інший є стандартними військовими маневрами, які, зазвичай, повинні зміцнювати твої позиції, хоча б в одній з цих областей, і не погіршувати ситуацію в іншій. Однак, якщо такі ротації постійно призводять до невдачі на одному з напрямків, виникає запитання: як це можна пояснити?
Оглядуючи список невдалих ротацій на фронті від Марʼяни Безуглої, звертаю увагу на такі моменти:
Авдіївка: зміни в складі військ, місто не готове до захисту, недостатня кількість укріплень і оборонних ліній за його межами. Втрата території, прорив ворога.
- Очеретине: зміна командира бригади та ротація складу. Атака з боку російських військ.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
⁃ Торецьк, Нью-Йорк: зміна підрозділу, який добре орієнтувався в місцевості, у Часів Яр; нові військові, що прийшли на підмогу, потрапили під удар одразу ж, оскільки місто не було готове до оборони. Російські війська здійснили прорив. Фактично, міста були втрачені.
⁃ Часів Яр: ротація та звільнення командира бригади; місто не підготовлене до оборони. Окупація половини міста.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
⁃ Новогродівка під Покровськом: ротація бригади, що знала місцевість; звільнення командира бригади; натомість введення новачків; місто не підготовлене до оборони. Втрата міста, прорив росіян.
⁃ Вугледар: спроба ротації та звільнення командира бригади."
Всі ці дії призвели до людських втрат, яких можна було уникнути, а також до втрати територій, які в подальшому доведеться повертати.
Повернемося до нашого оповідання.
Невідомо, чи наш підполковник повідомляв генералу щось подібне до:
"Отже, наш середній вік становить 43 роки! Ми вже понад півтисячі днів перебуваємо на фронті! В нас є втрати, і відчувається нестача особового складу у стрілецьких ротах! Люди страждають від фізичного та психічного виснаження! Який наступ? Як ви це собі уявляєте?"
Малоймовірно. Але якщо і говорив, то лише в ніщо. Проте, істина є істиною. Він знову з'явився серед нас з вказівкою розпочати штурмові операції.
Атаки на опорні пункти супротивника в лісових масивах, які ми обробляли впродовж півтора року, призвели до знищення всіх бліндажів, вогневих позицій, укриттів і фактично перетворили окопи на руїни.
Посадки, де окупанти ховалися і гинули, як щури, в норах. Вони йшли пішки по 10 км, а ми знищували їх на цьому шляху. За нашими спинами розкинулися сади та яри, а далі крутий схил до річки. Місцевість була максимально вигідною для оборони, постачання боєприпасів на позиції та евакуації поранених. Тому й співвідношення наших втрат до втрат ворога становило 1 до 17!
Але, здається, ні підполковник, ні генерал не мають жодного інтересу до загиблих. Їх турбують лише контури на карті. Потрібно провести ще одну лінію, на 800 метрів далі від попередньої. 800 метрів! Ось і наш наступ. Перетнути ці сотні метрів, закріпитися на нових позиціях і дочекатися ротації.
Знайшлись добровольці штурмовики, штурманули, живих кацапів там практично не знайшли, завели закрепів і почали тримати. Почали підриватися на своїх же мінах, бо саперів боєздатних залишилося в строю 1,5 чоловіка; почали гинути від скидів і FPV-дронів, бо захист від них не був продуманий; почали втрачати людей на СП Корінь-8, бо генералу захотілось мати спостережний пункт в 250 метрах попереду від нової лінії наших позиції, в низині, відкриту вогневому ураженню ворога з трьох сторін.
Підполковник не мав жодних заперечень. Він просто замовчав. Взагалі, він у нас мовчазний та старанний виконавець. Саме тому його кар'єра в Збройних Силах України стрімко розвивається. Можливо, незабаром він також отримає звання генерала.
А з приводу цієї СПшки я скажу вам так: будь яка притомна людина, яка хоч трохи розуміється у військовій справі, вивчивши мапу, зрозуміє, що ставити тут СП - тільки людьми ризикувати. Нічого спостерігати вони тут не будуть, вони тут будуть тільки вмирати, бо, знаючи бойове шаленство москалів, ти розумієш, що як тільки їх начальники дізнаються про втрату позицій, то миттєво відправлять наказ про відбиття, і на нас чекають штурми піхоти, і перше, що буде на їх шляху, це цей СП, та ще і відкритий для обстрілу з трьох сторін. Я написав про це аналітичну записку своєму підполковнику і його замам. У відповідь отримав: "рішення прийнято".
Чому досі не усвідомлюють, що над їхніми головами літають дрони? Вони називаються Mavic 3, і у нас їх вдосталь. Ми спостерігали за тим, як гинуть наші хлопці на спостережному пункті Корінь-8. Пізніше там загинули і солдати того батальйону, який замінив нас. Проте жоден з командирів цих підрозділів не знайшов сміливості повідомити генералу про те, що вони мають намір зупинити роботу цього небезпечного спостережного пункту, відступивши на 250 метрів, аби зменшити втрати особового складу та підвищити ефективність у знищенні ворога.
Це конфлікт, стверджують вони. Необхідно підкорятися вказівкам, кажуть вони.
Протягом дев'яти днів утримання нових позицій моя рота зазнала втрат, які перевищують усі втрати за попередні півтора року! Ми втратили наших найкращих та найбільш досвідчених бійців, але на радість командування, змогли просунути лінію фронту на 800 метрів вперед. Тепер забезпечення позицій боєприпасами та особовим складом, а також евакуація поранених, стали значно складнішими. Це вже призвело до великих втрат серед особового складу і, на жаль, продовжить призводити до них у майбутньому.
А можна було просто залишити ці метри жадібним кацапам і продовжувати нищити їх безумну піхоту, як ми це робили протягом 18 місяців. А якщо наступати, то йти вперед не кількома ротами, а дивізіями. Звільняти наші села і міста одним потужним ударом, а головне - виходити на більш вигідні рубежі оборони. На жаль, рівень наших генералів - це рівень посадки. Спаленої донецької посадки, яка смердить трупами москалів.
Ось так генерал і його підполковник провели свою успішну - впевнений, що вони саме так її оцінюють - наступальну операцію.
Наш батальйон нарешті отримав свою ротацію, але це не означає відпочинку чи відновлення. Ми були переведені на нову ділянку фронту, приєдналися до 4-ї бригади, з якою ми працюємо з початку війни, і знову взялися за бойове чергування на передовій.
Втомлені, розчаровані та втратили віру в здатність своїх керівників.
Чи так переможемо?
P.S. Чи повірите ви, якщо я скажу, що нова команда, з якою ми зустрілися, вже надіслала нашому "свіжому" батальйону накази про проведення штурмових дій на наступний день після нашого прибуття?
Тупість чи зрада?
І тиша. Немає відповіді. Секретність. Ніяких висновків зі зроблених помилок. Ніякого зворотного звʼязку. Твоя думка нікого не цікавить. Є тільки старший командир і його персональна тупість. І ніякої відповідальності.
