Крінж і закоханість у "Конотопську відьму"

КСД прийняла рішення не публікувати книгу про Бучу у зв'язку зі скандалом у соціальних мережах, повідомляє ZAXID.NET.

Класичний сюжет Григорія Квітки-Основ'яненка нещодавно пережив нову хвилю популярності: фільм демонструє вражаючі касові збори, а квитки на виставу в театрі імені Івана Франка перепродуються за космічні ціни. Водночас з'явилися й проєкти, які носять ту ж назву, очевидно прагнучи скористатися раптовим інтересом до твору та відкусити частину успіху. Глядачі активно голосують своїми грошима. Чого ще не вистачає? Можливо, певного аналізу.

Безумовно, порівняння фільму та театральної постановки нагадує зіставлення несумісних речей. Вони не мають спільного, окрім назви та акторки Олени Хахлаткіної, яка в обох варіантах виконує роль Євдохи. Проте в обох випадках йдеться про досить вільне тлумачення класики та її сучасну інтерпретацію, хоча підходи до цього процесу суттєво відрізняються.

А також про використання. Але про це поговоримо згодом.

Режисер Іван Уривський давно та плідно працює саме з класичною літературою. Він не боїться спрощувати та коротити сюжети та робити твори зі шкільної програми такими, що подобаються не лише вчителям, але й учням. Тим не менше, при усьому вільному поводжені з літературою він залишається у межах її меседжів та якості текстів.

Кадр з постановки Івана Уривського (зображення театру імені Івана Франка)

Отже, він перетворює українську класичну літературу на сучасний формат, іноді граючись з публікою, вносячи у традиційний текст актуальні меми чи створюючи зв’язки між минулим і сьогоденням. Однак, він здебільшого залишається вірним здоровому глузду та високим стандартам смаку.

Деякі елементи вистави, зокрема тріо відьом, яке нагадує макбетівських персонажів, впродовж усього дійства виконує роль своєрідного античного хору, що інтегрує виставу в давні театральні та музичні традиції. При цьому шалений ритм спектаклю відповідає сучасним вподобанням глядачів.

Такий метод роботи з класичними творами, безумовно, не є новаторським. Його використовують театри по всьому світу. Цей підхід вже неодноразово довів свою ефективність і ще не раз покаже свої позитивні результати.

Кадр з постановки Івана Уривського (зображення театру імені Івана Франка)

Це майстерне виконання, в якому знайома з юності назва не просто згадується, а глибоко і ретельно інтерпретується та втілюється на сцені.

Театральна вистава "Конотопська відьма" здобула популярність, і це, безумовно, пов'язано з сучасними тенденціями та викликаним ними інтересом. Однак, коли квитки на цей спектакль, що входить до шкільної програми, стають недоступними, серце переповнюється радістю.

Не менш вражаючого успіху досягла і кінематографічна стрічка "Конотопська відьма" (режисер Андрій Колесник). Після семи тижнів прокату її касові збори склали близько 54 мільйонів гривень, а загальна кількість проданих квитків перевищила 336 тисяч. Це сталося навіть попри численні негативні відгуки критиків. У цьому випадку "усна реклама" також зіграла важливу роль: глядачі відвідували кінотеатри не стільки через професійні оцінки, скільки завдяки рекомендаціям друзів і коментарям у соціальних мережах. На перший погляд, це виглядає дуже позитивно. Але лише на перший погляд.

"Ти прагнеш помсти?" – запитують творці, представляючи свою стрічку як терапевтичний хоррор, в якому частини тіл російських солдатів розкидані по лісу Конотопа. "Звісно, що прагну", – відповідає глядач. Адже як інакше, коли фільм обіцяє "задоволення від знищення загарбників"?

Автори відкрито зізнаються, що черпали натхнення з реальної історії, коли жінка з Конотопу примусила окупантів трепетати, стверджуючи, що кожна з місцевих жінок є відьмою.

Взявши назву класичного твору та подекуди імена персонажів автори не лишили від них жодного сліду. Оскільки частина знімальної групи, зокрема продюсерка Ірина Костюк, прийшли на проєкт після успіху мультфільму "Мавка. Лісова пісня" такий підхід вже схожий на тенденцію.

Ніби й нічого страшного у тому немає, проте виникає питання: а навіщо? Щоб використати назву, яка уже є сталим словосполученням? Половина претензій зокрема до "Мавки" просто зникла би з медійного простору, якби автори не прив'язали свій фільм до драми Лесі Українки. І тут така само історія. Одна справа просто зняти фільм жахів, інша - притягнути літературне джерело лише для того, щоб відмовитись від нього.

Сцена з кінострічки Андрія Колесника

Такі зауваження не є проявом академічного снобізму; мова йде про експлуатацію творів, які втрачають свою суть. Йдеться не про осучаснення чи нове трактування — адже в кінематографі ми часто спостерігаємо, як відомі історії переносять у сучасні реалії. Візьмемо, наприклад, численні адаптації "Ромео і Джульєтти" або український варіант "Спіймати Кайдаша". Справжня проблема полягає в тому, що такі піар-ходи працюють, але не приносять користі класичним творам.

Вершиною всього цього можна вважати публікацію книги, заснованої на фільмі "Контопська відьма". Читачів заздалегідь попередили, щоб вони не плутали цей твір з творчістю Квітки-Основ'яненка. Навіть варіант "Відьма з Конотопу" вже був у використанні або хоча б мав певну ступінь честності.

Але у випадку фільму це не головна проблема. Найгірше - експлуатація дуже болючої теми. Картина, на жаль, стала в уже досить щільні ряди фільмів, автори яких швиденько знімають що-небудь про події російсько-української війни, про те, що відбувається й досі. Тут чимало тригерів та перегуків з реальними жахами.

Після перегляду залишаються численні питання, оскільки сюжет (так, ми усвідомлюємо умовність жанру) та образи персонажів виглядають надто спрощено, без належної глибини та логіки, а спецефекти – недосконалими. Помста, що є центральним елементом сюжету, здається надто дрібною та особистою в контексті глобальної катастрофи, що нас охопила.

Сцена з кінострічки Андрія Колесника

Однак, глядачі залишаються, тож що ж нам ще потрібно?

Хочемо підняти ще одну важливу тему у відносинах між глядачем і українським кіно. На жаль, багато людей, які не звикли до високоякісних українських фільмів, часто реагують на саму тему, а не на рівень її реалізації. Якщо ти висловлюєш критику, наприклад, на "картонний" фільм про Стуса, це сприймається так, ніби ти дієш за вказівкою Медведчука. А якщо мова йде про фільм, присвячений війні, то критика нібито викликана завданням ворога.

Однак давайте згадаємо нещодавній фільм "Юрик" та ті емоції, які викликали відгуки людей, що пережили блокаду Маріуполя, сповнені обурення та глибокого болю.

Обговорювати складні питання важливо, але, можливо, не слід перетворювати їх на дешеве шоу.

На жаль, найближчим часом ми станемо свідками ще численних фільмів подібного жанру. Серед глядачів знайдуться ті, хто із запалом їх підтримуватиме. Однак високі касові збори не завжди відображають справжню якість твору. У випадку з кіноверсією "Конотопської відьми" (яка відрізняється від театральної, саме тому ми її розглядаємо) ці цифри скоріше свідчать про комерційний талант авторів. Коли йдеться про настільки чутливі теми, існує ризик їх експлуатації, а є можливість для глибокої рефлексії та емпатії. Часто ж кінематографісти обирають перший шлях, прагнучи скористатися актуальним трендом (іноді навіть з добрими намірами), замість того, щоб не поспішати і осмислено підійти до власної історії.

На нас несеться потік не лише негативних новин та дезінформації, але і склепаних на коліні творів. І, на жаль, "Конотопська відьма", якими би не були її успіхи - саме з них.