Мова почуттів: 5 варіантів використання ласкавих слів українською
Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із черговим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики. Цього разу поговоримо про українську пестливість -- як вона виражається, навіщо вона потрібна, чи завжди пестливі суфікси творять лише позитивні значення й чи здатні вони змінити значення слова до невпізнанності. Поїхали!
Найпоширеніший спосіб творення українських пестливих слів -- так звані демінутивні (з латини -- зменшувальні) суфікси: прості (-ик, -ок, -ець, -к, -ц(е)) і похідні (-чик, -ичок, -очка, -онька, -иночка). Саме з їх допомогою ми утворюємо слова на позначення менших, ніж звичайні, предметів (листочок, деревце, криниченька, лужок), чи явищ (морозець, туманець, холодок). Цікаво, що позитивність/лагідність пов'язані зі "зменшенням" не лише у нас, а й у дуже багатьох інших мовах. Одні мови передають пестливість суфіксами й префіксами (як наша), інші мусять додавати до "базового" слова описові уточнення (не пташеня, а маленький птах чи й узагалі окреме, зовсім не схоже на птаха слово).
Багато дослідників не раз звертали увагу на те, що українська мова має численні способи для створення зменшувальних і пестливих форм. Однак, першим, хто це помітив, був мовознавець ХІХ століття Олексій Павловський у своїй праці "Граматика малоросійського наріччя" (1818):
"Імена сього роду іноді слідують правилам загальної граматики, а іноді вельми дивно від них відходять:
а) Збільшувальні: бовдур, бовдурище; стіл, столище; здоровий, здоровенний; дужий, дуженний. Закінчення -ЕННИЙ вказує на посилення значення прикметника, чого немає в російській мові.
Ось варіант перефразованого тексту: б) зменшувальні форми: Дмитро, Дмитрик, Дмитрусь, Дмитрусик; тато, татусик, татусечка, татусечечка; мама, мамуся, матусенька, матусенечка; стовп, стовпець, стовпчик, стовпчикок.
Своїми прикладами Павловський, серед іншого, показує, що в українській, на відміну від багатьох інших мов, пестливі слова мають іще й різні ступені пестливості: хмара/хмарина/хмаринка/хмариночка.
Наступна визначна риса нашої пестливості -- її універсальність: зменшувальну форму можна утворити чи не від усіх частин мови. От дивіться:
Ось кілька варіацій для вашого тексту: 1. Нouns: оздоровлення, щоденник, горішок. 2. Слова: добробут, планувальник, горішок. 3. Іменники: благополуччя, записник, горіх. Сподіваюся, це вам підійде!
Ось кілька альтернативних варіантів для цих прикметників: високенький, більший, сердитий.
Прислівники: приземисто, ось тут, на тому місці.
Займенники: кожнісінький, саменький
Числа: пара, трійка
Дієслова: дрімати, лежати.
Вигуки: о, як же так!
До речі, власні назви у нас теж можуть бути зменшувально-пестливими (або зменшувально-негативними): Закарпаттячко, Оксанка, Європка
Чи справді пестливі суфікси в нашій мові використовуються лише в позитивному, дійсно лагідному сенсі? Зовсім ні! Навпаки, їх часто застосовують в іронічному, зневажливому або осудливому контексті. Слова на кшталт "проблемка", "питаннячко", "народець", "очиці", "дільце", "царьок" — тут немає місця для ніжності. В одній з статей про українські димінутиви є чудова ілюстративна цитата з "Кайдашевої сім'ї":
Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучати, наче собака, що зав'язла в тину.
А як іще, крім пестливих суфіксів, можна творити "зменшувальні" слова, і що вони можуть означати?
На завершення хочу акцентувати вашу увагу на найцікавішому: на прикладах, коли зменшувально-пестливі форми створюють щось, що абсолютно не пов'язане ані з ласкавістю, ані з грубістю, і навіть не вказує на зменшення.
Цінуйте мову — і вона винагородить вас захоплюючими відкриттями!
