"Незважаючи на всі виклики, наш фестиваль залишається справжнім святом кіномистецтва". Інтерв'ю з куратором кінофестивалю "Молодість" Богданом Жуком.

Моя діяльність полягає в спробі з'єднати раціональний підхід з емоційним. Для мене важливо, щоб кінокартина викликала емоційний відгук.

Отримавши диплом мовознавця та здобувши досвід роботи перекладачем, журналістом і радіоведучим, Богдан у 2014 році став частиною команди "Молодості", обійнявши посаду пресаташе (до 2015 року) та відбірника. Він займається розробкою конкурсних і позаконкурсних програм фестивалю, а з минулого року також є співзасновником і директором Sunny Bunny — першого в Україні фестивалю квір-кіно.

Жук також відповідає за координацію міжнародних подій "Молодості", які присвячені українському кінематографу, а також за програми на таких фестивалях, як Encounters у Великій Британії, Jugendfilmtage у Швейцарії, Soura в Берліні, QueerScope у Німеччині та Швейцарії, а також Image+nation у Монреалі, Канада. До того ж, він є частиною команди відбірників міжнародного кінофестивалю BEAST у Порту, працює комунікаційником Британської ради в Україні та виконує функції перекладача для національних релізів і фестивальних показів фільмів.

У складі журі Teddy Awards (Берлінале), BEAST IFF (Порту), Image+nation (Монреаль), TLVFest (Тель-Авів), Crime & Punishment IFF (Стамбул) та Mezipatra QFF (Прага).

Ми зустрілися з Богданом напередодні 53-го фестивалю "Молодість".

Розкажіть, будь ласка, коли саме розпочалася ваша подорож з "Молодістю"?

Десять років тому я працював на радіо, займаючись висвітленням культурних подій, серед яких була й "Молодість". Саме тоді я й зустрів команду. Наприкінці 2014 року мені надійшло запрошення приєднатися до них.

-- Які критерії відбору фільмів на фестиваль, окрім того, що це мають бути дебюти?

Безперечно, у кожній конкурсній програмі існують чітко визначені критерії, особливо щодо термінів виробництва: зазвичай мова йде про фільми, створені протягом останніх двох років. Однак, якщо абстрагуватися від формальних вимог, то вибір залишається суб'єктивним і залежить від кожного з нас. Ми аналізуємо фільми, визначаємо, які з них можуть бути цікавими для фестивалю та нашої аудиторії, особливо коли мова йде про складні або чутливі теми. У команді ми обговорюємо актуальність фільму, його художню цінність, а також потенціал, який можуть реалізувати режисери в майбутньому. Це також є можливістю підтримати новачків у світі кіно.

-- То чого у вашому виборі більше: розуму чи серця?

-- Моя робота -- це намагання поєднати вибір розумом і вибір серцем. Для мене суттєво, щоб фільм відгукувався емоційно. І також це оцінювання мистецької новизни. Хоча зрозуміло, що неможливо створити щось абсолютно нове, радше йдеться про новизну в місцевому контексті чи в певній тематиці. Але знову таки, це теж суб'єктивно, і ми це вирішуємо командою.

-- То виходить, ви ще вправляєтеся в мистецтві компромісу. Бувають, мабуть, гострі залаштункові бої?

Вони відбуваються регулярно, і нам потрібно знайти спосіб об'єднати всі думки. У нас є певне правило: якщо хтось рішуче не згоден з вибором фільму, ми враховуємо цю думку. Проте, в більшості випадків, ми досягаємо порозуміння через обговорення. Часто виникають компроміси, але зазвичай ми приходимо до спільного рішення.

Яке найважче завдання в цій роботі ви відчуваєте особисто?

-- Зараз, після повномасштабного вторгнення, складніше дивитися фільми. Я це зафіксував принаймні за собою. Раніше міг влаштувати собі 5 -- 6 переглядів на день, а зараз мені бракує емоційної спроможності для того. Проте кількість фільмів, які нам подають, величезна, а команда невелика, тому все одно доводиться дивитися дуже багато.

-- Ви зачепили тему, без якої, мабуть, жодна розмова в Україні не обходиться. Як змінився фестиваль після вторгнення?

У 2022 році фестиваль "Молодість" значно зменшився у масштабах у порівнянні з попередніми роками. Церемонії відкриття та закриття відбулися в більш скромному форматі, без помпезних червоних доріжок. Програма була скорочена до близько ста тридцяти фільмів, тоді як раніше ми могли бачити понад двісті прем'єр, а іноді навіть чотириста. Звичайно, такі зміни пов'язані з обмеженим фінансуванням, яке на даний момент у нас значно скоротилося. Однак, якщо говорити про глобальні тенденції, то спостерігається загальне зменшення відвідування кінотеатрів. Люди все частіше обирають стримінгові сервіси та мають змогу переглядати величезну кількість фільмів онлайн. Звички глядачів змінюються. Багато фестивалів по всьому світу також зменшують свої програми, і це, безумовно, є загальною проблемою, не рахуючи впливу війни в нашій країні. Для багатьох людей кіно стало менш актуальним, а деякі просто не можуть дозволити собі купити квиток або не мають емоційних сил на перегляд фільмів. Це лише кілька з багатьох факторів, які впливають на ситуацію.

Безумовно, значною новацією стало те, що ми відокремили програму Sunny Bunny, перетворивши її на самостійний фестиваль. Тепер ми проводимо вже дві великі події щороку. Проте ЛГБТІК-кіно залишається частиною "Молодості", просто акценти дещо змістились.

Постає важливе питання: яка тепер ситуація з імпортом іноземних фільмів для демонстрації в Україні?

-- З цим дуже складно, я б сказав. Бо змінилася наша спроможність платити за ці фільми. Наприклад, у 2022 році ми взагалі не могли платити ні за що через обмеження в банківській системі, які не дозволяли такі платежі. Є багато компаній, які йдуть нам назустріч, але ця кількість зменшується. У 2022-му ми мали велику підтримку, торік уже менше. Війна війною, а кіно -- це продукт, який коштує грошей. І ми це розуміємо, ведемо переговори, намагаємося отримувати фільми на більш резонних умовах. А ще є частина західних компаній, які досі працюють із російськими дистриб'юторами.

-- Важко в це повірити.

Раніше було звичною практикою для міжнародних агентів з продажу фільмів реалізовувати права на стрічки для всієї території СНД, включаючи Україну, російським дистриб'юторам. Таким чином, нам доводилося звертатися до Москви за новими релізами. Наша команда роками наполегливо наголошувала сейлзам на тому, що не співпрацюємо з російськими компаніями. Ситуація почала змінюватися приблизно в 2020 році, а в 2022-му, зрозуміло, покращилася ще більше. Проте, все ще існують великі компанії, які продовжують продавати права на фільми для України російським дистриб'юторам. Внаслідок цього, на жаль, ми втрачаємо деякі стрічки.

-- Ви згадали про Sunny Bunny. Які у вас відчуття як його керівника? Чи буває думка: "Що мене понесло ще й на цю галеру?"

З точки зору зайнятості, це безсумнівно так, адже керувати фестивалем -- це надзвичайно об'ємна робота. Проте в ідейному плані ситуація залишається незмінною. Ця ініціатива є важливою для підвищення видимості ЛГБТІК-спільноти в Україні та для забезпечення рівноправ'я. Фестиваль Sunny Bunny має великий потенціал для розвитку. Ми віримо, що він може стати провідним фестивалем ЛГБТІК-кіно в Східній та Центральній Європі. Цього квітня ми вже провели пітчинг для короткометражних фільмів на квір-тематику в рамках Sunny Bunny. Фінансування не є надто великим, але воно все ж важливе для короткометражок, особливо в контексті нинішньої ситуації української кіногалузі.

Ми плануємо знову відкрити українську класику в цьому контексті. Адже в ній безсумнівно містяться елементи ЛГБТІК-тематики. Це ще не досліджена територія. Нещодавно мене запитали в українській бібліотеці Нью-Йорка про десять книжок на тему українського квір-кіно. Виявилося, що у нас практично немає не лише книг, а й жодних серйозних досліджень з цього питання. Можливо, ми зможемо це розвивати, адже той же Довженко-Центр відкритий до співпраці в цій сфері.

Яке у вас уявлення про те, яким чином "Молодість" може розвиватися в майбутньому?

-- У метушні забуваєш про це думати... Мені особисто хотілося б, щоб ми трохи більше розвивали індустрійну частину. Ми зараз пітчинги не проводимо, як робили раніше щороку. Варто це повернути, щоб підтримувати українське кіновиробництво. Хотілося б також сягати аудиторії не тільки в Києві, але наразі з цим дуже складно.

Фестиваль "Молодість" має довгу історію, проте ми прагнемо, щоб він постійно еволюціонував. Час від часу ми вводимо нові програми. Наприклад, кілька років тому запустили секції "Форма" та "Опівнічний сеанс", а також конкурс документальних повнометражних дебютів. Я сподіваюся, що зможемо реалізувати ще більше нових ініціатив. Але, знову ж таки, наразі нас стримує обмежений ресурс.

На завершення, хотілося б поставити особисте питання: при такій зайнятості, чи залишається у вас час на хобі, які не мають відношення до кінематографа? Чим ви займаєтеся для відпочинку?

Останнім часом я багато розмірковую над цим питанням і прагну додати різноманітності у свої заняття. З огляду на два кінофестивалі та програми, які я реалізую для міжнародних фестивалів українського кінематографа, у мене залишилося мало часу для інших справ. Читання для мене – це не просто хобі, а невід'ємна потреба, хоча навіть на це не вистачає часу. Тому я відчуваю необхідність повернути до свого життя заняття, які не пов'язані з кіномистецтвом.