Рух об'єднав інтереси особи з національними правами – Іван Заєць 8 вересня 2024 року
Установчий конгрес Народного Руху України відбувся в Києві з 8 по 10 вересня 1989 року. Зображення: Сергій Марченко.
У приміщенні вікно було закрите темною завісою, а в кутку стояв кулемет.
З чого розпочинався сам Рух? Організувати установчі збори рухівцям було досить непросто, бо дозвіл комуністична влада довго не давала, тож розглядали варіанти проведення зборів у Вільнюсі.
І у Вільнюсі, і в Молдові розглядали. Ми схилялися до Вільнюса, тому що вони йшли попереду, було чого повчитися. Тут треба відзначити таку постать, як Петро Таланчук, який на той час працював ректором КПІ, а заступником був Михайло Згуровський. Голова оргкомітету зі створення Руху Володимир Яворівський мав тоді зустріч з Петром Таланчуком, і вони домовились, що нам нададуть палац культури КПІ. Але Таланчук чудово розумів, що ризикує своєю кар'єрою, тому застосували такий прийом: він надав дозвіл, а сам ліг у лікарню. І перед секретарем з ідеології відповідав уже Михайло Згуровський, такий молодий і худорлявий хлопчина 36 років, тож із ним довго не говорили і дали дозвіл на проведення установчого з'їзду Руху. Цьогоріч 21 січня ми відкривали меморіальну дошку, присвячену 35-річчю "Народного Руху України", і Петро Таланчук був на цій події. Він розповідав, що його тоді викликав "уповноважений" у сусідній корпус. У кімнаті було зашторене вікно чорною шторою і стояв кулемет, а на майданчику перед клубом вже зібралося багато людей, щоб підтримати делегатів з'їзду, і водночас з'явилися військові курсанти у чоботях. І Таланчук сказав: "Якщо проллється хоча б одна крапля крові, вам буде непереливки. Я більше до вас приходити не буду" -- і грюкнув дверима. Отже, лише цього року мені відкрилася така правда. Тоталітарна комуністична імперія не хотіла здаватися, але ми теж не хотіли прирікати себе на винищення. У ХХ столітті українці відчули загрозу, що перебування у складі Радянського Союзу приведе просто до знищення української нації, навіть як біологічної спільноти. Тому рух до свободи був дуже потужний.
Додаток "на підтримку трансформації"
Чому первісна назва організації містила фразу "на підтримку перебудови"?
Ситуація диктувала свої умови. Коли генеральний секретар Михайло Горбачов оголосив про свою перебудову і заявив, що ми будемо будувати соціалізм з людським обличчям, у партії виникла так звана демократична платформа, де дійсно були люди, які прагнули змін. Проте, серед комуністів існувала значна частина, яка була проти будь-яких перетворень і вважала, що утримати СРСР від розпаду можна лише силою, закликаючи до жорстоких заходів. У цій ситуації нам потрібно було балансувати між цими двома позиціями, однак ми все ж апелювали до демократії та перебудови, проголошених Горбачовим. Тоді відбулася зустріч Горбачова з такими письменниками, як Гончар, Павличко, Драч та інші, за участю Щербицького. Письменники висловлювали бажання створити організацію, яка б сприяла реформам у країні, стверджуючи, що українська влада цього не бажає. Це була певна гра. Крім того, ми наближалися до виборів до Верховної Ради України і сподівалися, що "Народний Рух" як громадська організація отримає змогу висувати кандидатів у народні депутати. Проте наші сподівання не справдилися, оскільки комуністичне керівництво швидко зрозуміло, що "Народний Рух України" може стати альтернативою Комуністичній партії, організацією, що виникла з ідеї відновлення незалежності України, утвердження демократії та повернення до європейських цінностей. У результаті, через рік, у жовтні 1990 року, ми змінили мету діяльності Руху на здобуття незалежності України, навіть у рамках Радянського Союзу. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що "Народний Рух України" став парасольковою організацією, яка об'єднала людей, що прагнули відновити незалежну українську державу. Це лідерство заслуговує на визнання. На меморіальній дошці в КПІ зазначено, що 8-10 вересня 1989 року відбувся установчий з'їзд "Народного Руху України", який очолив боротьбу українського народу за незалежність.
Рух поєднав права людини із правами нації
Які події мали місце в році, що настав після перших зустрічей?
Народний Рух України (НРУ) відразу після свого заснування почав організовувати масові акції, спрямовані на формування свідомості українців у контексті державності, зокрема в період Української Народної Республіки (УНР) та боротьби Української Повстанської Армії (УПА). Це стало важливим уроком історії. Я хочу виділити чотири значущі події, які мали на меті спрямувати українське суспільство на шлях до державності. Перша подія відбулася в жовтні-листопаді 1989 року — екологічний похід з Нетішина до Києва, який став протестом проти дезінформації навколо Чорнобильської катастрофи. Друга акція, що відбулася 21 січня 1990 року, — це ланцюг єдності між Києвом та Івано-Франківськом, в якому взяли участь мільйони людей та сотні тисяч синьо-жовтих прапорів, що привернуло значну увагу суспільства. Компартія намагалася перешкодити цій акції, не вірячи, що вона матиме такий масштаб — вони вилучали синьо-жовті матеріали з магазинів, тиснули на керівників автопідприємств, щоб не надавати автобуси для транспортування учасників, і раптово починали ремонтувати дороги. Проте волю людей не зупинити було неможливо. Тоді Леонід Кравчук, одягнений у спортивний костюм, сів у "Волгу" та вирушив на Житомирську трасу, де побачив безліч людей та символіки. Вважаю, саме тоді він зрозумів, що триматися старих традицій неможливо, адже вітри змінюються. Третя акція полягала в піднятті синьо-жовтого прапора біля Київради, де зібралося 200-300 тисяч людей з усієї країни. Цю подію ми вважаємо загальнонаціональною, а не лише регіональною. Четверта акція відзначала 500-річчя українського козацтва, що проходила 3-5 серпня 1990 року в Дніпропетровській та Запорізькій областях. Велика колона людей простягалася від Хортиці до центральної вулиці, на лівому березі Дніпра. Ці події організовував НРУ, але ми вже були депутатами, усвідомлюючи необхідність активних дій Верховної Ради. Саме тоді виникла наша ініціатива ухвалити Декларацію про державний суверенітет України. Прийняття цієї Декларації стало переломним моментом — ідея незалежності та відновлення української державності перемістилася з вулиць у владні кабінети. І стало очевидно, що цю незалежність можна досягти мирним шляхом.
Хочу підкреслити, що успішність Руху полягала в його здатності об'єднувати людей навколо двох основних концепцій: національної державності та демократії. Він зміг поєднати права людини з правами нації. Ще наприкінці 1970-х років Юрій Бадзьо випустив книгу під назвою "Право жити". В той час правозахисники вже усвідомлювали, що боротьба за права людини не може бути ефективною без інтеграції її в контекст національного визволення народу. Таким чином, Рух насправді втілив цю ідею в життя.
"Кравчук-волиняка" переміг "Кравчука-комуняку"
На з'їзд прибув Леонід Кравчук, хтось йому на лацкан причепив синьо-жовтий прапорець, а він зняв піджак і залишився в сорочці...
Слід зазначити, що на цьому з'їзді "Кравчук-волиняка" здобув перемогу "Кравчук-комуняк". Леонід Кравчук усвідомив суть самого Руху, який виник з ідеї духовного та культурного відродження України. Якщо уважно проаналізувати його виступи та інтерв'ю, можна помітити, що він тоді підкреслив, що НРУ є альтернативою комуністичному режиму і організацією, що має намір боротися за незалежність України. У той час ці думки були досить революційними в колі, де перебував Кравчук.
Чи можна стверджувати, що після проголошення незалежності Рух обрав шлях, що істотно відрізнявся від курсу балтійських партнерів?
У нас була інша ситуація. Якщо говорити про Литву, то вона відновлювала свою державу, яка впала через окупацію радянською імперією -- СРСР -- у 1940 році. Тому литовський Сейм відновлював конституцію та кордони, що діяли на той час. А ми, коли ухвалювали Акт проголошення незалежності України, то обговорювали питання, яким чином зафіксувати це відновлення. І ми знайшли таку формулу, що створюємо новітню сучасну Українську державу і самим фактом створення цієї держави відновлюємо українську незалежну державність. У нас були б великі проблеми, якби ми пішли шляхом Литви, ми бачили свій шлях, який виявився дуже раціональним. Нас часто звинувачували, що ми не реалісти, а мрійники, але ви ніколи не зробите великі справи, якщо у вас не буде віри в те, що ви робите. Якщо ви не будете думати про загальне добро більше, ніж про власну кишеню.
Іван Заєць. Зображення: Українське Радіо.
Розкол "Народного Руху України"
Які фактори призвели до розподілу "Народного Руху України"?
Ми не говоримо про розкол НРУ як громадсько-політичної організації. Вона припинила своє повнокровне існування у 1992 році. Організація виконала свою історичну місію, привела український народ до відновлення державної незалежності. Після 1991 року, коли відбувся історичний референдум 1 грудня, процеси пішли у бік творення багатопартійної політичної структури в Україні. Тоді почали вважати, що громадські організації вже виконали свою роль, що треба творити партію на базі Руху. Тому, коли ми говоримо про роз'єднання, то насамперед це питання модернізації партії. У 1998 році на виборах ми побачили, що авторитет Руху падає, на нас "навісили всіх собак" за прорахунки комуністичної влади. Пригадуєте гасло "Спасибі Руху за розруху"? Але ж Рух не був при владі навіть і близько. Отже, ухвалили рішення змінити керівництво Руху, і саме на стадії реалізації цієї ідеї відбулося тертя.
Чому Руху не вдалося взяти владу?
Існує безліч причин, які вплинули на нашу ситуацію. По-перше, варто згадати про спадок, який залишився нам у спадок. На момент незалежності Україна стала фактично лабораторією комуністичних експериментів. У ХХ столітті українці зіткнулися з екзистенційними викликами, про що вже згадувалося. Росія здійснювала масові репресії проти української еліти та підприємливих людей, застосовуючи голод і війни як засоби придушення. В результаті, ми отримали тяжкий спадок: застарілу інфраструктуру, що базувалася на важкій промисловості, металургії, хімічній галузі та сировинному видобутку. Крім того, у нас не було достатнього досвіду, навіть незважаючи на те, що ми багато працювали, вчилися та прагнули загального добробуту. Не можна не згадати й про нашого вічного сусіда — Росію, яка ніколи не приймала ідею незалежності України і завжди намагалася зашкодити нам. Згадаймо початок 1990-х, коли Росія підняла ціни на енергоносії до небачених висот, що стало причиною різкої інфляції та ще більшого руйнування вже й так крихких технологічних циклів.
Якщо звернутися до 1999 року та згадати Українську народну партію, які існували розбіжності між підходами Костенка і Чорновола?
Тоді існував "Український Народний Рух", а не народна партія. Я завжди працював у команді, тому, коли ухвалюють рішення колективно, я намагаюся їх реалізувати. Питання оновлення керівництва Руху обговорювалося і було прийнято. Пригадаю, як у 1998 році, повертаючись з передвиборчої поїздки містами Дніпро, Луганськ і Донецьк, голова Руху В'ячеслав Чорновіл зібрав нас у своєму купе. Там були я, Павличко, Коваль, Черняк і Мовчан. Він підкреслив, що потрібно вжити заходів, адже Рух втрачає динаміку. Тоді було вирішено модернізувати діяльність Руху, але всередині з'явилися сили, які не бажали цього, що призвело до розколу "Народного Руху України". Я вважаю, що НРУ можна було зберегти як партію. У Руху є дві історії: це і громадсько-політична організація, основана на ідеї національної держави, і це партія. Часто ці поняття плутаються, і громадяни не завжди розуміють, хто і на якому етапі очолював Рух.
Слід звернути увагу на деякі важливі аспекти. Коли проходила акція "Україна без Кучми", я був членом РНБО. Тодішній президент Кучма намагався знайти баланс між олігархами, "червоними директорами" та патріотичними силами, руховиками і різними організаціями. Проте згодом, ймовірно, хтось порадив йому відмовитися від підтримки патріотичного сегмента української політики. Я маю підозру, що в цю справу були залучені спецслужби. Якби на керівних позиціях в Україні перебували люди зі стратегічним баченням, вони б ніколи не пішли на такий крок.
Наша концепція державності міцно вкоренилася в свідомості людей.
Сьогодні ми переживаємо один з найскладніших етапів нашої історії — війну з Росією. Ця країна завжди сприймала Україну як загрозу для свого існування, безперервно розв'язуючи війни, метою яких було знищення української нації та державності. На сьогодні ця екзистенційна загроза постала перед нами у всій своїй величі. Ми зобов'язані здобути перемогу над Росією в цій боротьбі — як на полі бою, так і в культурно-духовній сфері.
До таких ювілеїв, як 35 років НРУ, треба завжди звертатися за енергією, мудрістю, небайдужістю тих людей, які творили сучасну Українську державу. Наша концепція державності міцно вкоренилася в свідомості людей., бо сотні тисяч людей пішли добровільно захищати і жертвувати своїм життям заради держави.
