"В'язниця для відважних" (Ігор Луценко)
Редакційна команда Цензор.НЕТ не завжди поділяє думки авторів. Відповідальність за зміст матеріалів у розділі "Блоги" покладається на самих авторів.
Нещодавно мене вразив один із моїх колег. Обговорюючи найважчі аспекти війни, він зосередився на приниженнях, які пережив від "вищестоячих", і це зайняло значно більше місця в його розповіді, ніж спогади про загиблих друзів чи навіть про свою дитину, яка трагічно загинула на фронті.
Так, він казав, що його ухилянтська більшість радо кинула у "тюрму для героїв". Без прав, без можливості оскаржити злочинні накази і беззаконні розпорядження, чи навіть просто відповісти на образи і приниження у свій бік. І той начальник, котрий при всіх на нього безпідставно кричав -- тими начальницькими устами ображала і принижувала беззахисного героя більшість, правляча більшість нашого суспільства.
І я тепер думаю: цей мільйон солдатів -- не знаю, чи пробачать вони усім іншим?
Меншу частину залишили на полі бою, в той час як решта або втекли, або обрали таке існування, яке, навіть у мирний час, було б огидним, не кажучи вже про теперішні обставини.
Навіть спробувати висловити своє обурення – навряд чи цей мільйон зможе. Адже ті, хто ніколи не бував там, не можуть зрозуміти, що насправді відбувається в тому місці.
Суть проблеми полягає не лише в тому, що не всі можуть осягнути, як це — провести цілий рік, застрягнувши в одному дні, поза межами часу. Втома, холод, спека, кров, смерть, страх, відступ — щоденний шлях на 100, а іноді й на 200 метрів. Прощання з тими, з ким ділили дружбу, а ще гірше — з тими, з ким не встигли знайти спільну мову.
Проте, виявляється, існують ще більш дивні ситуації, які повністю незрозумілі простим людям.
***
Я переконаний, у мене немає жодних сумнівів: цей мільйон відданих людей здолає росіян. Проте, чи не виникне між ними та іншими українцями вічна образа?
Чому багато моїх знайомих стверджують, що планують виїхати з країни, коли ворога буде подолано?
