В пошуках чесноти

Зображення: Джерела інформації.

З метою виявлення доброчесних людей, громадські активісти, а також депутати та призначені особи, інтегрували етичну категорію "доброчесність" у більшість законодавчих актів і корпоративних стандартів. Це стало важливою вимогою під час проведення конкурсів та відбору кандидатів на державні посади, що сприяє кар'єрному зростанню тих, хто відповідає цим критеріям.

Спочатку ініціатори цієї новації у доборі можновладців вважали, що достатньо буде включити у відповідні законодавчі процедури саму ознаку "доброчесність" і все в нашій кадровій політиці відносно швиденько налагодиться і стане "як там у них - на Заході".

З часом стало очевидно, що просто вживання терміна (навіть в рамках законодавства) є недостатнім, адже кожен, хто вважає себе "абсолютно доброчесним" і оцінює "доброчесність інших", керується власним сприйняттям цієї властивості, що може призводити до помилок і, насправді, часто так і відбувається.

Так виникла необхідність встановити критерії оцінювання доброчесності, які були б універсальними для всіх ситуацій і за допомогою яких можна було б "перевіряти на доброчесність" осіб, що претендують на різні посади. Останнім часом ця тема стала предметом активних обговорень серед правників - науковців і практиків, а також у громадянському суспільстві та серед політиків.

Тут виникла серйозна "сила численних проблем", оскільки виявилося, що кількість людей дорівнює кількості трактувань доброчесності та її критеріїв. Ми зосередилися на перевірці "декларацій про матеріальний стан та доброчесність" державними та громадськими інстанціями, а також на проведенні особистих співбесід із кандидатами і методах покарання тих, хто не відповідає моральним стандартам. Виявилося, що навіть конкурсний бал та відповіді на запитання різних "Рад і Комісій" не є достатніми, а застосовані процедури для "вивчення моральних цінностей особи" не здатні стати своєрідними "рентгенівськими променями", які просвітлюють душу і справжні мотиви конкретної особи. Спочатку ми сподівалися, що психічний скринінг за допомогою "детектора брехні" допоможе, але виявилося, що й цей метод не працює так, як ми очікували.

На мою думку, ті, хто ініціював і організував впровадження оцінювальної системи, яка характеризує спосіб життя людини через призму "доброчесності" за короткий проміжок часу, допустили помилку. Вони, можливо, не врахували або просто проігнорували необхідність попереднього вивчення етимології та семантики терміна, який є важливим у філософсько-теологічному контексті, або навіть у богослов'ї.

Філософські та теологічні джерела свідчать про те, що концепція і реальна людська "доброчесність" виникла тисячі років тому в контексті релігійних традицій. Словники визначають, що термін "доброчесність" (церковнослов'янською: ціломудрие, що означає моральну і тілесну чистоту та невинність; латинською: castitas; англійською: chastity, integrity) має кілька синонімів у релігійних вченнях і філософських текстах, починаючи з часів Сократа і до сьогодні. Серед цих синонімів можна виділити такі слова, як цнотливість, ціломудрие, благочестивість, праведність і святість.

Всі основні світові релігії (юдаїзм, іслам, християнство) визнають концепцію "доброчесності" як важливу моральну якість віруючого. Вони акцентують увагу на цілісності особистості, яка виявляється в різних аспектах: фізичній чистоті, розважливості у дотриманні Божих заповідей у повсякденному житті та здатності творити "чудеса добра" на благо інших та спільноти. Філософи й богослови стверджують, що досягнення доброчесності можливе через освіту і виховання, які допомагають людині подолати наслідки гріхопадіння та духовні недоліки, що закладені в нашій природі.

Християнське вчення визначає певні негативні риси, відсутність яких дозволяє вважати особу доброчесною. До цих вад належать: марнославство (пихатість), жадібність (скупість), хтивість (блуд), заздрість, обжерливість, гнів і лінощі. За традицією Святих Отців, таких як Апостоли і Пророки, ці недоліки можуть бути подолані через практику небесних чеснот у повсякденному житті, до яких відносяться: смирення, благодійність, цнотливість, вдячність, стриманість, терпіння та старанність.

Фактично "доброчесна людина" є Святою і така святість її життя в релігійній практиці встановлюється (не перевіряється) нащадками, як правило, після фізичної смерті людини протягом достатньо тривалого часу, іноді кількох років після смерті. Доброчесність людини констатується, є незмінною і не залежить від її соціального статусу - статі, національності, освіти, професії, посади, матеріальних статків.

А тепер уявімо, скільки часу та дослідницьких підходів потрібно витратити, щоб визначити доброчесність особи, чий земний шлях триває. Які критерії дозволили б без сумнівів призначити цю людину на державну посаду, щоб вона протягом усього свого життя незмінно підтверджувала свій статус "доброчесної"?

Ми обрали спрощений підхід для досягнення мети визнання особи доброчесною. По-перше, ми закріпили в законодавстві вимогу, що особа повинна бути "доброчесною". По-друге, здійснили перевірку її фінансових активів за останні кілька років, щоб упевнитися, що вона не вводила нас в оману у своїй майновій декларації. По-третє, ретельно проаналізували, чи відповідає її "декларація доброчесності" дійсності, включаючи інформацію про її рідних. По-четверте, ознайомились з відгуками та характеристиками від її колег по роботі або навчанні. По-п'яте, врахували думки активістів та журналістів щодо певних аспектів її публічного життя. У результаті, ми ухвалюємо рішення про те, чи є особа "доброчесною" або "недоброчесною", а також оцінюємо рівень її моральних якостей залежно від посади, на яку вона претендує або яку вже обіймає.

Протягом тисячоліть на Землі було зафіксовано лише кілька добродійників (святих), які покинули цей світ та перейшли у Засвіти, якщо порівнювати їхню кількість з загальною чисельністю людства.

Чи можливо серед живих людей відшукати лише тих, хто є доброчесними?

Не впевнений, адже важко зіставити часто суперечливі дані про особу та інформацію, що надходить від неї, за короткий проміжок часу, з тими критеріями, які мають відображати первісну суть статусу "доброчесної людини", про який йшлося раніше. Тому, можливо, не варто намагатися створювати "карткові будиночки" для визначення доброчесних?

Можливо, я не зовсім правий у своїх міркуваннях і висновках.

Чесність суддів: актуальність цієї теми сьогодні як ніколи.