Валерій Пекар: Встояти перед поразкою: етап війни, в якому ми живемо - Блоги | OBOZ.UA

Я спробую описати той момент, в якому ми перебуваємо.

У війні жодна зі сторін не змогла за 2,5 роки забезпечити собі реальну перевагу (в дужках зазначу, що це вже непогано, бо стартові умови були ну дуже вже різними). Переломний момент ще не настав, але він потроху наближається. Бо жодна зі сторін не має безкінечної стійкості й безкінечних ресурсів.

Кожна сторона має свої слабкі місця, і метою кожної з них є оберігати власні вразливості та завдавати ударів по слабких місцях противника.

Уразливі сторони Росії:

- перегріта економіка, про що я вже докладно згадував, а також виснаження фінансових резервів;

- залежність від значних цін на нафту: коли вартість досягає $50 за барель, все починає руйнуватися.

- зростаюча залежність від Китаю;

- Імперський та колоніальний аспект російської державності: численні народи та регіональні ідентичності з нерівними соціальними статусами (феномен Кадирова є невід'ємною частиною цієї розповіді);

- авторитарна система, яка не дуже реагує на зовнішні впливи і регулярно приймає невдалі управлінські рішення;

- виснаження запасів військового обладнання.

Всі ці та інші, більш специфічні вразливості, розглянуті у закритих матеріалах, описані набагато детальніше.

Вразливості України (тут пишу лише очевидні, самі розумієте, чому не даю повний список):

- незначна та крихка економіка.

- залежність від західних партнерів по грошах та озброєнню;

- демократична система, що вимагає підтримки населення для ведення військових дій (вразливість енергетичної інфраструктури є складовою цієї ситуації).

Не буду тут обговорювати, як Україна б'є по російських вразливостях. Поговоримо про те, як росія б'є по українських.

Що стосується економіки, то тут негативний вплив власної недолугості вище за російський (а може, це і є російський вплив, а не недолугість; але пам'ятаймо про бритву Оккама, та й Хай Тао вважав, що світом править явна лажа, а не таємна ложа).

Що стосується відносин із партнерами, то тиждень тому я про це написав велику статтю.

Так от, на поточному моменті найбільша вразливість України -- це згода громадян на ведення війни, якої потребує демократичний режим (авторитарний не потребує: вождь сказав, що треба померти за імперію, значить, треба: діди-прадіди помирали і нам заповідали).

Українське суспільство втрачає згоду на ведення війни внаслідок наступних факторів:

Насправді, жодних особливих жахів не відбувається. Ситуація залишається стабільно важкою, але ми не зазнали поразки, і ця поразка не настане найближчим часом (якщо лише вороги не зламають нашу суспільну стійкість). Наші союзники залишаються з нами, фронт тримається, наша оборонна індустрія продовжує працювати, противник не зміг захопити жодного обласного центру, логістичні лінії функціонують, системи ППО захищають міста, військове командування зберігає контроль, парламент проводить засідання, волонтери невтомно працюють, податки надходять, хліб щоденно випікається, тролейбуси курсують, і життя триває, незважаючи на третій рік великої війни.

Росіяни зараз роблять все, щоб українське суспільство обвалилося. Це наша найбільша вразливість на поточний момент.

Кількість коментаторів (не ботів, а саме живих людей), які нападають на нас із заявами про те, що ми вже потерпіли невдачу, яскраво демонструє успіх російської сторони.

Їм важливо, щоб ми увійшли в зиму в такому стані, щоб вже із зими не вийти.

Тоді союзні країни зможуть оцінити ситуацію та ухвалити необхідні рішення. У свою чергу, вітчизняні політичні лідери дотримуватимуться думки більшості.

Незгода суспільства на тривалість війни фактично означає готовність прийняти поразку. Це призводить до укладення миру без жодних запевнень щодо його стабільності, яке може тривати не більше півроку або року, після чого нас можуть чекати нові атаки з підготовленими і переоснащеними силами. І в такому випадку буде покладено край. Наразі немає жодних інших "мирних ініціатив" на розгляд.

Не думаю, що треба пояснювати: поразка означає не мудре збереження нації (на кшталт французького режиму Віші), а Бучу й Маріуполь по всій країні. Нацистам від Франції були потрібні вихід із війни та промисловість. Кремлю від українців потрібно припинення ідентичності. Цілі війни різні.

"Як швидко минає час. Сподіваюся, він на нашому боці," - звучала пісня Клавдії Петрівни. Російські джерела вичерпали свої можливості. Союзники поступово просуваються у вірному напрямку. Завершення виборів у США стане поштовхом для активізації світової політики. Військова промисловість поступово набирає обертів.

Ключовим є дожити до цього моменту.

Ситуація не залежить від міністрів чи генералів, а від тебе особисто (вибач, що звертаюся на "ти"). Не впадай у відчай, не опускай руки і не розповсюджуй паніку. Уникай звинувачень на адресу інших. Краще зосередься на допомозі тим, хто цього потребує. Прагни зробити хоча б щось для захисту щодня. Психологічно підготуйся до можливості воювати, коли прийде повістка. Прийми, що цей стан триватиме певний час. Намагайся зберігати спокій і холодний розум. Час від часу очищай свідомість від дезінформації, яку розповсюджують росіяни. Допомагай тим, кому важче (завжди знайдеться хтось, хто потребує підтримки більше, ніж ти). Тримайся та підтримуй інших. Не забувай дякувати.

Ти здатен на це, я в цьому впевнений. Обіймаю тебе.