Черкащанка-довгожителька поділилася своїм досвідом виживання під час голодомору, Другої світової війни та примусових робіт у Німеччині

Довгожителька також рибалить та порається на городі

Євдокія Шевченко з Черкащини пройшла через голодомор, Другу світову війну та примусові роботи в Німеччині. Незважаючи на свій вік, вона зберігає активний спосіб життя і в свої сто років не засиджується вдома. Вона ділиться своєю історією та секретами довголіття у сюжеті нашої журналістки Яни Лимаренко.

Стооднорічну Євдокію Шевченко наша знімальна команда застала на городі. Пані Євдокія поливає рослини, пояснюючи, що через спеку доводиться майже щодня тягнути шланг для поливу.

Про город дбає щодня, каже пані Євдокія, крім поливу, ще треба прополювати та збирати врожай. Каже, донька вже і не хотіла стільки саджати, але старша жінка наполягла, бо без діла сидіти не зможе.

Ще одна незамінна частина дня - рибальство. Пані Євдокія зранку займалася риболовлею. Донька Віра демонструє мамин улов - це карасі.

Пані Євдокія запрошує і нас подивитися на її дозвілля. Збирається на риболовлю. З нею йде і син Олександр. Він із сестрою щовихідні приїздять до матері на дачу.

Рибалить на річці Тясмин. Розповідає, тут водиться різна риба, але їй щастить на карасів та маленьких коропів. Але, каже, знімальна група "5-того" приїхала запізно, в такий час не клює.

Щоранку о 8-й годині я вирушаю, і до другої години дня сиджу тут, ловлю рибу. Якщо я одна, то йду до сусідки, кажу їй: "Ніно, роздаю рибу людям". Очищаю улов та кладу в холодильник, а Віра потім роздає сусідам. Мені подобається ділитися, - розповіла довгожителька.

Запрошує наступного разу приїхати зранку, і повертаємось додому. Там донька запрошує до чаю. Розказують, пані Євдокія народилася 1924 року, ще дитиною пережила голодомор, далі була Друга світова.

"Мене забрали німці в совхоз, де я працювала. Одного разу я вирушила до мами, пройшовши пішки 30 кілометрів, щоб побачитися з нею і татом. Ледве я дісталася дому, як раптом почулися крики поліцаїв, які ловили молодих хлопців і дівчат", - пригадала жінка.

Потім її вивезли на примусові роботи до Німеччині, там серед українців знайшла перше кохання, з яким вирішили одружитися. А потім був кінець війни.

На рідній землі ще панував хаос, і її обранець ухвалив рішення не повертатися. Пані Євдокія, будучи вагітною, приїхала назад і вже тут дала життя синові. Всі пропозиції від коханого відвідати його в Німеччині вона наполегливо відхиляла.

"У Києві я працювала на багатьох роботах: була і комендантом, і маляром, і штукатуром, навіть на пилорамі працювала. Я скрізь працювала. Тут я вийшла заміж і народила двох дітей – хлопчика та дівчинку," – поділилася Євдокія.

Зараз щовихідних її відвідують двоє дітей, а третій син вже тривалий час мешкає за кордоном. Діти активно допомагають матері, прагнучи зменшити її робоче навантаження. Синові Олександру скоро виповниться 80 років.

"Ми не дозволяємо їй занадто напружуватися, але й не даємо повністю розслабитися, адже вона настільки працьовита, що коли вже візьметься за роботу, то не зупиниться, поки їй не стане погано. Ми обмежуємо її діяльність. У нас є сад, і якщо її не стримувати, вона сама перекопає весь город, і трактора не знадобиться", - поділився син довгожительки.

Донька Віра на зиму забирає в Черкаси у квартиру. Каже, мама бійчиня і гарно тримається, має плани на майбутнє:

"На вихідних у нас завжди є вільний час для спільних занять: ми разом, нас троє. У кожного з нас є друзі, у брата також, і навіть куми не залишаються осторонь. Але ми завжди залишаємося поруч з мамою. У нас із нею є плани на майбутнє: вирішуємо, що садити наступного року, а що ні, обмірковуємо, що змінити в саду. Ми разом плануємо, що купити, якщо відкладемо гроші. Життя продовжується, і ми маємо багато планів на майбутнє."

Пані Євдокія зізнається, що не володіє секретами довголіття, харчується так само, як і більшість людей, і не відмовляє собі в солодкому. Спортом вона ніколи не займалася, і життя в неї було далеко не простим. Проте вона має свої припущення щодо того, що дозволяє їй жити довго:

Необхідно трудитися.

Зараз вона радіє онукам, правнукам і навіть праправнукам. Її мрія — щоб усі були здорові, жили в гармонії та навідувалися в гості.

"Бажаю бути здоровою, ще багато років прожити і дочекатися закінчення цієї війни. Мрію, щоб вона швидше завершилася, тоді зможу нарешті відпочити. Живу вже століття і хочу прожити ще більше, прагну знати все, щоб навіть діти мені дорікали," - підкреслила жінка.

Яна Лимаренко та Олександр Лісовий з Черкащини, "5 канал".

Читайте також: на Чернігівщині проживає рекордсменка у категорії "найстаріша жителька України".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.